Осінь
Осінь підкрадається мов старість:
Ще нема, нема, нема... І, раптом, є!
Видмухне, зненацька, всю зухвалість,
Серце захолоне і завмре.
Старість підкрадається мов осінь:
Як навшпиньки - озирнувся, є!
Крижана, поблякла неба просінь
Мовби сивина проблискує
Осінь підкрадається мов старість,
Старість підкрадється мов смерть.
Старість - по нездійсненому жалість,
Смерть межу підводить - досить, вщерть.
Константин Горда, стихи, 2010
Комментарии
Отправить комментарий